Служіння циганам

Я ніколи не думав про те, що колись доведеться в своєму житті розповідати про Христа людям з циганського народу. Та якось я вирішив приєднатися до своїх друзів, що їздили до циганських поселень на заході України, а саме у місто Ужгород. Я був дуже здивований умовами проживання, праці, харчування, а також тим як одягались ці дивні, але дружелюбні люди. Я знав, що багато з них мали вошів, були дуже брудні та хворі, залежні від алкоголю, токсичних чи наркотичних речовин, з проблемами в сім'ї. Від них був неприємний запах. Часом мене огортав страх, коли радіючи нашому приїзду до нас бігли діти, обнімаючи нас брали за руки, що ці хвороби можуть вразити й мене. Та тепер я знаю, що тоді Господь почав готувати моє серце щоб любити і приймати цих людей, пити з ними каву розповідаючи про жертву Христа і Божу любов, про прощення і звільнення від рабства гріха. І тоді я побачив ті речі, що сильно вплинули на мене. Я бачив як на моїх очах, по молитві, Бог зцілив малюка, що мав високу температуру і сильно плакав, як люди просили в Бога пробаченя за вчинені гріхи, як дочка примирилась зі своєю матір'ю і те, як славили Бога Його діти. Це все змінило моє ставлення до цих людей і дало хорошу основу служінню.

Юрій Синьковський

На Україні живе більше 20 000 людей з циганського народу. Тут їх вважають людьми третього сорту. Хто піде до них? Хто розкаже їм про люблячого Батька, який вже давно з нетерпінням чекає їх?

Чесно кажучи у мене теж було погане відношення до цих людей. У моєму уявленні цигани були брудними людьми, які постійно просять, не працюють, живуть у блуді, ворожбитстві. Це було до того часу поки я не зустрілася з ними особисто і отримала бажання служити їм.

Я просила Бога щоб Він дав підтвердження про служіння циганам. Одного разу в Ужгороді до мене підійшла одна жінка з дитиною і сказала з насмішкою: "Ти ж віриш в Бога, помолися за мою дитину щоб вона стала здоровою, в неї гниє вухо!?". Моє серце наповнили сумніви. Але набравшись сміливості та довірившись Богові я почала молитися і під моєю рукою став витікати гній. Слава Богу за це!!! І після цього випадку у мене появилась впевненість, що з допомогою Бога я зможу допомогти цим людям: проповідувати Євангелію, молитися за них і просто любити їх.

За певний час з'явилися люди, які мали бажання служити цьому народу. Це люди з нашої Церкви (Бет-Ел), а також люди з інших Церков м. Львова.

В Ужгороді ми служили в одному з найбідніших районів "Тельмани". Літом ми займалися служінням милосердя (мили, стригли, надавали першу медичну допомогу), а також проводили біблійні заняття для дітей. 6 місяців тому ми почали відвідувати циганські церкви для того щоб підтримати їх, підбадьорити і поділитися Божою любов'ю, яка є в наших серцях. А зимою ми ходимо від дому додому і знайомимося з людьми, проповідуємо їм, молимося за них.

Приблизно 1 рік тому ми почали служити циганам у Львові. Переважно це люди, які приїжджають з Закарпаття для того щоб просити, або працювати. Більшості з них живуть в лісах біля Львова, а деякі орендують кімнати. Спочатку ми запрошували цих людей в офіс нашої Церкви, пригощали їх обідом і мали спілкування з ними. Через певний час ми поміняли спосіб служіння - ми почали їздити в ті місця де живуть ці люди. Два рази в тиждень (неділя і четвер) ми мали з ними спілкування. На яких ми молимося, співаємо, вивчаємо Біблію і просто дружимо з ними. Деколи по можливості ми допомагаємо цим людям одягом, або медикаментами.

За два роки багато уроків ми винесли для себе, але найголовніше те, що Бог робить Свою роботу, а ми є частиною цього. Раніше ці люди були розсіяними, бажали від нас лише матеріальної допомоги. Але зараз багато з них поміняли свої пріоритети, вони дійсно прагнуть пізнати Божу любов, яка зможе змінити їхнє життя.

Наталія Романюк, церква "Бет-Ел"

Повернувшись з місіонерської школи „Молодь з місією", багато людей в церкві почали пропонувати різні служіння, але мені не хотілось робити щось, лиш би робити. Я дуже хотіла робити те, що справді було потрібно. І тут один брат запропонував поїхати з ним і його командою до циганів, яких вони відвідували. Я погодилася тільки заради цікавості. Та з кожною новою поїздкою ці люди ставали мені все більш цікавими. Як не дивно, вони виявилися зовсім не такі, якими я собі їх уявляла. Вони дуже гостинні, відкриті і працелюбні. Я побачила наскільки вони потребували нашої уваги і прийняття, а також наскільки вони потребували щоб їм хтось розповів про Ісуса. Те, як вони нас кожного разу чекали і з якою радістю приймали, остаточно мене переконало в тому, що я потрібна цим людям. Бог дав мені до них велику любов, і бажання служити цим людям чим можу. Через це служіння, Бог дуже багато вчить мене особисто, а саме бути завжди задоволеною, дякувати і цінувати все, що я маю. Бо я зрозуміла, що маю надто багато і неможливо цим не поділитися. Цигани - це саме ті люди, які дуже потребують нашої, як християн, любові і підтримки. Вони потребують, щоб у них повірили, дали їм шанс, шанс на нове життя з Богом!

Галина Думич

Моє циганське служіння почалось із цікавості, яка бере свій початок ще з раннього дитинства. Тому, коли з'явилась можливість поїхати до циган в табір, то я, звичайно, скористалась нею, щоб подивитись як вони живуть, яка в них культура та звичаї.

Я ніколи не уявляла себе місіонером, тому спочатку їздила до циган заради цікавості і для підтримки компанії місіонерів, які вже їм проповідували. Я просто сиділа, слухала, дивилась і молилась за тих людей. Вони були цікавими для мене. Хотілось запитати: „чому так?., що ви думаєте про це?". Та довго так тривати не могло. Тому, що просто їхати і сидіти там, немає сенсу. І після однієї, такої ж як усі попередні поїздки в табір, я йшла до дому і помітила, що маю „силиний і гарний" мир в серці (спокій + гармонія), це був дійсно „мир Божий, що вищий від усякого розуму" (Фил.4:7). Я зрозуміла, що це Бог торкається мого серця і почала молитись про служіння. Я ніколи не уявляла себе місіонером, але „ваші думки не Мої це думки..."(Іс. 55:8).

Зараз для мене це лише початок . Поки що займалась „дитячим служінням", тобто бавила малих діток, щоб вони не заваджали дорослим слухати проповідь та спілкуватись. Хотіла б А індивідуально працювати з людьми, помагати їм йти за Ісусом, шукати Царства Божого і жити в ньому.

...В якійсь мірі важко, тому, що це особлива нація. Загалом циган вважають втраченими людьми тому, що такий у них менталітет. Але ж „Син-бо Людський прийшов, щоб знайти та спасти що загинуло!"(Лк. 19:10)... Цікаво, що за час служіння цим людям, я помітила в собі „гнилі риси циганського менталітету". Є й над чим працювати в собі. Думаю, що нам вдалось зацікавити тих людей Словом Божим. Вони також стали чистішими, в буквальному розумінні цього слова. Ті, що покаялись, думаю, відчули різницю між гріхом та життям з Христом...

Олена Бардило, церква "Бет-Ел"

Коли я поїхала в школу послідовників Христа , тобто DTS, Бог навчив мене любити тих людей, які відкинуті суспільством і нікому не потрібні. Зі школи я поїхала на практику в Мукачево та Ужгород, де жила з цигансько-ромсько-мадярським народом. Це було для мене, як відкритий новий материк. Нова культура, мова, правила і все інше, а головне - відкритість та повага, що була в цих людей. В їхніх поселеннях, я побачила наскільки вони є щирими і відкритими до Слова Божого, а також просто голодні духовно. Цей ромський народ просто потребує уваги, любові та дружби. Я побачила, що Бог через мене хоче показати їм Свою любов та спасіння, бо цей світ, прямує прямо в пекло. Тому ми їздимо до ромів, проповідуючи спасіння у Христі. Я дуже вдячна Богові, що маю таку можливість служити цим людям.

Марія Черевко

Написано в Біблії: „Ідіть по цілому світу та всьому створінню Євангелію проповідуйте" (Мрк. 16:15), а цей світ починається за нашим порогом. Вістка Євангелії належить усім і ми не маємо права робити різниці між расами або національностями. Оскільки Бог відкрив Своє Слово для нас, ми повинні ділитися зі всіма людьми, які нас оточують.

Особисто в мене давно була мрія бути місіонером, хоч я і займалась служінням в тому місці, де я була. Проте, я ніколи не думала, що буду працювати з циганами, це було щось не для мене, але інколи Божі плани перекреслюють наші плани. І я просто дякую Богу, що Він дав мені можливість послужити саме циганам. Показати їм, що саме за них постраждав Христос і якщо, можливо, їх відкидають люди і від них відвертаються, але від них не відвернувся Бог. І не дивлячись на їхній рівень розвитку, неграмотність, на умови їхнього життя, Бог давав силу і мудрість доносити до їхніх сердець Божу любов і Божу справедливість. Особисто мене Бог використав у служінні діткам. Бог просто показав наскільки їм потрібні любов, увага або просто усмішка, але від мене найперше вимагалось терпіння. І я дякую Богу, що Він допоміг мені донести хоч частинку Божої любові, яка свого часу дасть результат і відіб'ється на їх майбутньому житті.

Надія Левицька