|
НА МІСЯЦІ
Космонавтом я стати не мріяв, принаймні в дитинстві. Коли я був дитиною, не було ще підготовчих курсів для польотів у космос. Якби у дитинстві я сказав матері, що одного разу ступлю на поверхню Місяця, вона напевне відіслала б мене в будинок для душевнохворих. У той час ніхто не говорив про польоти на Місяць, за винятком фантастів: Жуля Верна, Флаша Гордона і Бака Роджерса. Отож, я ріс без космічної мрії, як І багато дітей сьогоднішнього покоління. Моїми героями були ковбої з «дикого заходу".
Подорослівши, я вирішив стати пілотом і вступив до військово-морської академії. Сили були оснащені найбільш швидкісними літаками. У 1957 році я розпочав службу у ВПС. Кар`єра моя була небезуспішною. У будь-якій справі я докладав усіх зусиль і намагався робити все якнайкраще. Це давало мені немало задоволення і приносило багато радості моїм близьким. Я досяг блискучих успіхів: захистив ступінь магістра в галузі аеронавтики, став льотчиком-винищувачем, льотчиком-випробувачем. Так просуваючись по східцях кар`єри, в 1966 році я був зарахований в загін астронавтів.
Вище - тільки небо!
Центр керування польотами знаходився в Х`юстоні. Я часто бував там і бачив знаменитих підкорювачів космосу: Аллана Шепарда, Джона Глена, Дона Слейтона і Уоллі Шеррона. В душі я був упевнений, що досяг всіх життєвих висот.
Одного разу, сидячи на заняттях, я звернув увагу на те, що в класі нас було приблизно сімдесят осіб, а місць на Місяць — декілька. Отже, комусь не пощастить. Особливих шансів у мене порівняно з іншими не було, і тоді я вирішив, що єдиний шлях на Місяць — старанні заняття на Землі. Незабаром мене зарахували в програму «Аполлон».
До польоту ми готувалися два з половиною роки. Нарешті, на квітень 1972 року було призначено політ на Місяць. На одному тільки космічному кораблі «Аполлон» було більше шестисот всяких важелів та кнопок і на місячному відсіку — близько чотирьохсот, а також багато різних блоків, приборів і комп`ютерів. На вивчення космічного корабля було затрачено тисячі годин. Багато людей вважають, що робота космонавтів проста: піднімись у космос, а після повернення на Землю ходи, усміхайся, махай рукою з трибун і підставляй груди для нагород. Проте не так-то все просто. Ми проводили на тренажерах тисячі годин, працювали у дві-три зміни.
Настав день польоту. На щастя, все йшло згідно з планом, без зривів. На всіх «Аполлонах» були технічні труднощі, але катастрофічних наслідків не було, таких як, скажімо, у «Челленджера». «Аполлон-13», як відомо, не долетів до Місяця, але екіпаж повернувся на Землю. Наші технічні труднощі були дріб`язковими, проте їх вистачало на кожний день. Час у польоті був насиченим; ми не летіли в невагомості без діла, чекаючи посадки на Місяць.
Пам`ятаю, при злітанні ми були пристебнуті ременями в кабіні корабля. Вікна були затемнені. Ми чекали на старт. Почався відлік: 5, 4, 3, 2, 1, пуск. Запрацював ракетний двигун. Ракетоносій «Сатурн» має величезні розміри. Вага всієї установки досягала трьох тисяч тонн, висота близько ста метрів, а діаметр близько десяти метрів. Коли запрацювали двигуни, вся наша установка почала гарячкове трястись. На орбіту ми вийшли благополучно, і через дві з половиною години, перебуваючи над Австралією, ми зійшли з земної орбіти і зі швидкістю 41 000 кілометрів на годину полетіли у напрямі до Місяця. Через декілька хвилин ми повернули корабель і через лівий ілюмінатор побачили прекрасну перлину, що все далі віддалялася від нас, — рідну Землю. На відстані 32 000 кілометрів від поверхні Землі ми змогли побачити всю земну кулю. З цієї відстані проглядалися окремі материки, але міст не було видно. І взагалі не було видно ніяких ознак життя і цивілізації. Сяючи білістю хмар і снігів, з кришталевою синявою вод ця перлина висіла в космічній імлі. Вигляд був захоплюючим.
У кабіні корабля було затишно, хоча й тіснувато. Довелося пристосовуватися один до одного. Ми подружились. Ніякого усамітнення не було. Кабіна була нашою кухнею, кабінетом, лабораторією, спальнею і туалетом. Більш за все багатьох людей цікавить два питання: що ми відчували на Місяці і як оправляли природні потреби. Скажу вам по секрету, останнє робилось дуже делікатно, оскільки в невагомості літає все: і космонавт, і туалет. Ми не раз сміялись один з одного.
Примісячились ми в районі кратера Де-карт, Вигляд просто зачаровував, хоча й не був таким прекрасним, як на Землі, оскільки там нема життя. Місяць — це величезна кам`яна брила, покрита пилом. Пил був всюди. Було таке відчуття, що ходили ми по вапні. Пил під ногами швидко спресовувався. І провалившись всього на декілька сантиметрів, ми відчували під ногами доволі твердий ґрунт. Все було з сірими відтінками. Місцевість горбкувата, а не скеляста, як представлена у фільмах про зоряні війни, в яких різні дивні істоти вискакують із-за шпилястих скель.
Відчував я себе по-домашньому, поземному — піднесено. Навколо була тиша і безтурботність. Признаюсь, ми чудово орієнтувалися в місячному ландшафті. Ми відразу ж розпізнали орієнтувальні об`єкти місячної місцевості, майданчик посадки, оскільки у нас були фотографії посадочного майданчика, зняті під час попереднього польоту з відстані ста кілометрів від поверхні Місяця. На Місяці провели ми три земних дні. Весь цей час був місячний день. До речі, місячний день триває два тижні. Ми пробули на Місяці з 6 до 10 години ранку за місячним часом, незважаючи на те що перебували там 72 години.
Відповідальний момент
Температура піднялась з 29 до 110 градусів по Цельсію. Скафандри, однак, захищали нас від спеки. Природно, скафандри були герметизовані, і дихали ми киснем, що був у балонах за спиною.
Перебуваючи на поверхні Місяця, я не переживав ні найменшого почуття страху. У нас був свій автомобіль — місяцехід, і ми від`їжджали на ньому до восьми кілометрів від капсули для дослідження місячної поверхні. Коли дивились на місячний горизонт, ми бачили виразні контури поверхні, варто ж було подивитися вгору — там було бездонне чорне небо. Темінь була такою відчутною, що, здавалось, до неї можна було доторкнутися рукою. Голубінь нашого земного неба пояснюється тим, що у нас є атмосфера. На Місяці атмосфери немає, тому і небо чорне.
Місячний автомобіль
Земля ніби зависла над нашими головами. Вона була приблизно на відстані 360 000 кілометрів від нас. З Місяця Земля здавалась невеличкою синьо-білою намистиною. Суші не було видно. Вигляд був такий, ніби Земля постійно затягнута хмарами...
НА ЗЕМЛІ
З Місяця ми повернулись героями. Всюди зустрічали нас люди. Ми виступали в конгресі, перед сенатом, палатою представників. Все ішло якнайкраще. Ми були на гребені слави — ми підкорили Місяць! Я був в захопленні і готовий був знову повернутися на Місяць. Мене направили на перепідготовку, і я став дублером екіпажу «Аполлон-17». Але моя допомога не знадобилась, тому що політ пройшов благополучно. На цьому польоти по програмі «Аполлон» були завершені. Я почав ставити собі питання: «Як бути далі?»
До польотів по програмі «Шатл» залишалось років вісім. У цей час я працював в конструкторському бюро. Робота була цікава. Ми працювали у дві зміни, розпоряджались мільйонами доларів і сотнями людей. Тепер я був на вершині слави і матеріальної забезпеченості. Мені було тридцять сім років. Що робити далі? Не можна ж все життя, як мовиться, жити трьома днями перебування на Місяці. Я не знав, чим мені зайнятися, чому присвятити своє життя.
Додам, що на Місяці я не був близький до Бога. Цей політ не був для мене, як говориться, небесним. Деякі люди вважають, що, перебуваючи в космосі, людина наближається до Бога. Це неправда. Бог не ближчий до нас на Місяці, ніж тут, на Землі. У Біблії сказано, що де двоє чи троє зібрані в ім`я Господнє, там Христос посеред них. Бог присутній серед нас Духом Своїм Святим. Я не був близький до Бога в духовному розумінні. Якщо по правді, то я вважав, що обійдусь у житті без Бога. Я задовольнявся Богом протягом однієї години на недільному літургійному богослужінні. Церкву я відвідував регулярно, був хрещений у дванадцятирічному віці, конфірмований у двадцяти се ми річному, в єпископальній церкві.
Дядько моєї дружини був єпископом. Ми були зразковими парафіянами, але не були істинними християнами. Я не вірив, що Ісус був Богом, хоча й повторював слова апостольського Символу віри щонеділі. Я навіть визнавав свої гріхи, проте вважав все це ритуалом. Пізніше, однак, я зрозумів, що самими обрядами на небо не попадеш. Спасіння ж не в церковному обряді, а в особистому спілкуванні з Христом. Ми не могли попасти на небо, як говориться, на лаврах своїх родичів. Тоді всього цього я не розумів, та й це мене особливо і не цікавило. Мене церква приваблювала одним — поспілкуватися з іншими, тобто на Інших подивитися і себе показати. Протягом тижня ми займались кожен своєю справою, а у неділю — «грали» в церкву. У мене був успіх. Навіщо потрібен Бог? Оглядаючись на минуле, я усвідомлюю, що був гордий.
Пропрацювавши в конструкторському бюро декілька років, я кинув космонавтику і пішов у комерцію — став бізнесменом. Поселився в Сан-Антоніо і став постачальником пивних напоїв. Справа була грошовою. Мені подобалось це нескладне, але грошове діло. Захоплення це тривало не більше шести місяців. Все приїлось. І знову питання: "Що робити далі?» Я попивав пиво з друзями-ковбоями, але особливого змісту в цьому не бачив, Я був розбитий і спустошений. З вигляду моя дружина і я були зразковим подружжям. Наша мрія здійснилася: ми були членами вищого світу, мали прекрасний будинок, нас поважали в суспільстві. Але якби люди знали, що робилось у нашій сім`ї, вони були б приголомшені. Наш шлюбний човен несло на скелі й рифи. Моя дружина Доті впадала в депресію і думала про самогубство. Мої взаємостосунки з дітьми зіпсувались украй.
На щастя, у нашій церкві відбувалось зібрання, на якому виступали звичайні віруючі. Вони вільно говорили про Ісуса Христа і про те, як Христос змінив їхнє життя. Доті, моя дружина, навернулась у той вечір до Господа, і в одну мить Бог змінив її. Я особисто вважав цих віруючих людей ненормальними. Але вони запросили мене на богослужіння. Я сидів на останній лаві і тільки дивувався всьому, що відбувалося. Проте я не хотів мати з ними жодних справ.
Пройшов час. Я, як і раніше, торгував пивом. Якось моя дружина запитала мене: «Чарльз, ти ніколи не задумувався над тим, що, може, Богу не приємна твоя торгівля пивом?» Я зізнався, що такої думки у мене ніколи не було. «Чи хотів би ти попросити Господа указати тобі дорогу життя?» — продовжувала вона. Я був не проти помолитися, але як молитися — я не знав. Дружина запропонувала помолитися за мене. «Господи, — сказала вона, — якщо Тобі не приємна торгівля Чарлі пивом, зроби так, щоб справи у нього розладнались і він кинув цей замір». Комерційні справи справді погіршились, і я кинув свій бізнес.
Тьльки ІСУС ХРИСТОС зціляє від гріха!
Трохи пізніше знайомий лікар запросив мене на домашню групу, де вивчалось Слово Боже. У той час багато говорилося про події на Близькому Сході і про те, що Біблія говорила з цього приводу. Мене ця тема, природно, цікавила. У той день я вперше прислухався до істини Писання. Тоді ж я зрозумів, що Бог любить мене. Мені було поставлено питання, яке у свій час було поставлене Ісусом: «За кого ви Мене вважаєте?» І я переконався в тому, що Ісус Христос — Син Божий, Я довірив Йому своє життя і пішов новим шляхом з Ісусом Христом. Не бачив ніяких ангелів чи об`явлень з неба, але був впевнений в тім, що істину я пізнав. У мене з`явилось непереборне бажання читати Біблію. Чим більше я читав її, тим більше переконувався у своїй гріховності і винуватості. Зізнаюсь, мені це не дуже подобалось. Бог торкнувся мого серця, і я зрозумів, що причиною усіх сімейних розладів був саме я. Отож, я розкаявся і сказав Богу у молитві: «Боже, я хочу налагодити мої стосунки з дружиною. Я хочу жити так, щоб центром нашого життя був Ти».
До цього я керував сім`єю, ніби командував підрозділом чи армією. Я постійно принижував свого сина. Коли Бог указав мені на цей гріх, я ридав, як дитя. Я попросив у сина прощення, і він простив мене. Бог відновив наш сімейний союз. Не берусь стверджувати, що наша сім`я ідеальна, у нас також є свої труднощі. Але ми надали основне місце Ісусу, і Він упорядкував наше сімейне життя. Слава Йому за це!
Я раджу усім і кожному навернутися до Господа в розкаянні з вірою. Всі потребують Ісуса Христа: і генерали, і робітники, і студенти, і домогосподарки. Наверніться до Бога, як колись навернувся я. Далеко не всім удасться побувати на Місяці, але на небо може попасти кожний, при умові, що він звернеться до Ісуса Христа.
"Повернення блудного сина" - повернення людини до Бога
|
